5 April
- Ба, а чом ти в Бога не попросиш, щоб він тобі поміг весь цей врожай зібрати? Тобі ж тяжко.
Ба всміхнулася, повільно підняла гниле яблуко з землі і відкинула його за огорожку.
- Таке, дитино, я й сама здужаю. Він же не може все за мене поробити, бо тоді це буде не моє життя, не мій врожай. А хіба ж я немічна? Поки сама можу, то буду сама. Як не зможу - тоді проситиму.
Ба тримає одну руку на поясниці, іншою корпається в землі.
- А ти вже шось просила?
- Просила. Й не раз просила. Як щось таке велике - то в Бога. А маленьке бува і в діда твого.
- Як це в діда? Його ж нема.
- Це тут нема, а там є. Я точно знаю. От геть того тижня на базар ходила, набралася - ледве несла. І так тяжко мені стало. Думала кину ті торби посеред дороги і піду. Тай кажу діду твому: “Тарасику, от би ти був тута, то ми б разом це все геть легко донесли. Ти ж моя найбільша поміч». Сказала собі й всміхаюся до нього в небо. І тут звідки не візьмися онуки сусідові їхали. Так вони раза може три на рік приїздять і тут на - саме зараз їхали. Тай підвезли. Ще й машина в них така велика, я ноги витягнула, то ще й відпочила.
Корпається Ба і сама до себе всміхається. Чи може то вже до Діда знов.
0

Comments:

stable-isotope

2 years ago

Post added to favourites