Головне, щоб коли ми таки подорослішаємо, не припинили радіти мов діти.
Сашко - мій кращий друг ще з тих пір, як у нас одночасно повипадали передні молочні зуби. Ми тоді, пам"ятаю, усміхалися беззубими ротами всім на зло і вперто доводили кожному, що це неабияк круто. І самі в те напевно вірили.
А тоді разом за партою 11 років. А тоді і в медичний разом вступили. Щасливі були. Та сьогодні йшли з університету до гуртожитку і так тяжко нам йшлося, що й не знали, чи дійдем, - таким важким нам здавався "граніт науки". Сперлися на огорожку біля тротуару і Сашко питає:
- А про що ти в дитинстві мріяв?
-Ну, мріяв, що грошей у мене багато буде і я мамі здоровенний такий будинок куплю, гарний, з флігелями, щоб вона там могла відпочивати від нас усіх. Така вже вона добра та любляча була, поки не дістанемо. А ти?
- Я… я хотів, щоб всі завжди знали, чого я хочу і хотіли того ж, чого і я.
Тоді згадували історії з дитинства. Згадували, як халабуди будували, як дівчат за косички смикали, як двійки замальовували, як вперше спробували цигарки і як вперше знайомилися з дівчатами з паралельного класу. Сміялися. А тоді Сашко спитав:
- А зараз ти про що мрієш то?
- Зараз?.. Зараз хочу не старіти. Зовсім ніколи не старіти. І справа не в зморшках, розумієш?
- Тоді біжи! Хто останній - той готує сьогодні вечерю на всю кімнату!
І Сашко побіг в бік старого атракціону "Ромашка". Я щосили побіг за ним. Коли ми були зовсім малі, тут було багато відвідувачів, черги, щоб покататися, тягнулися аж до виходу. Тоді нам здавалося, що на тих гойдалках летиш високо-високо, аж ногами небо черкаєш. А тепер дітвора сама їх розгойдує. А тепер нам просто радісно від того, що через 50 років ми будемо усміхатися всім беззубими ротами і будемо абсолютно впевнені в тому, що це неабияк круто.