Все таки колоритне місце - вокзал. Попррсила квиток на Білу Церкву - дали на Миронівку, та нехай, друга тітонька сказала, що доїду, куди треба. Тільки сіла - причепилася до мене жінка в хустці і з торгашною сумкою в клітинку. Зав'язався діалог. Вона мені:
- цукерки, бля, гулівер нах, 5 за 10, купляй
- мені не треба.
- йокарний бабай, ач яка цяця, гулівер їй блять не треба! А кому треба?! Кому, блять, гулівера?! 5 за 10, 1 за 3!
- та нікому ваші цукерки не треба.
- ви шо странні тут всі я блять не пойму ніяк?
тут чоловік, пузатий такий, взяв у неї тих цукерок, аби пішла. сидів хвилин 15 шукав термін придатності. Знайшов - з'їв, закурив, на цигарках термін придатності шукає. Тут йому жінка з дитиною заходилася розказувати, що не гоже у вагоні курити, йди, мовляв, мудачина, в тамбур і там кури скільки влізе. Дав дитині цукерку, жінці дулю склав і пішов. Дитина цукерку з'їла і таку істерику закотила, бо "ще хочу". Всім вагоном тепер обговорюють шкоду цукерок, куріння і " який жахливий чоловік дав бідній дитині цукерку".
А ще навіть не виїхали