навіть якщо вільний час наступає десь на межі між днями і заповнений він усілякими "невідкладним"справами - це зовсім непогано. ми щасливі та нещасні рівно настільки, наскільки дозволяємо собі опускати руки. те, що неможливо вирішити - треба відпустити, все інше нам під силу. і навіть в стосунках немає ніяких трагедій, якщо навчитись жити, не виїдаючи нікому мізки десертною ложечкою.
єдине, в чому я впевнена - ніколи не можна зупинятися. бо все, що відбувається зараз - це лише окремий фрагмент, лише одна частина мозаїки і якщо дивитися здалеку - картина твого життя зовсім не про те, скільки ти маєш проблем, та вона про те, що виходить, коли ти з ними справляєшся.