ясно чую, приїхав Бені. звук його мотора неможливо сплутати ні з яким іншим. такого "передсмертного крику" не видає жодна інша машина. я з ним ніколи не їжджу - мені страшно, що вона розвалиться десь посеоед дороги, чи задимить, чи просто гальма відмовлять. Бені смерті не боїться. точніше, він впевнений, що помре не так. п'ять років назад гадалка сказала йому, що він помре в старості в Індії від алергії на укус якоїсь комахи. він свято в те вірить і навіть потроху складає гроші на поїздку до Індії. каже, що коли набридне жити, тоді й поїде. а поки він тут - боятися йому нічого. до слова ж, машину він вкрав. не пам'ятає, де і в кого. пішов якось випити, а прокинувся в цій колимазі на березі озера. сам припускає, що його "душа" в стані "алкогольного натхнення" могла забажати романтичних посиденьок біля води. а він і справді своїй душі ніколи не відмовляє. натура таки творча.
Бені ніколи не стукає в двері. Він знає, ми чули, що він приїхав і уже відчинили йому. Тому просто заходить. В руках у ньго пляшка вина, перев'язана білою стрічкою з бантиком. Нічого не каже, йде на кухню, бере чашку, в якій ще залишився пакетик від чаю, і лиє в неї своє вино. Випиває залпом. Витирає губи, плюхається на диван і витримує десятисекундну паузу перед тим як сказати:
- вона таки вийшла за нього заміж. він же навіть клятви не зміг сам написати! вона вийшла за нього заміж… моя муза в обіймах смертного…