сьогодні три роки з того дня, як померли мої батьки. вони дуже любили один одного і мабуть мріяли померти в один день. але хто ж знав, що це станеться так рано і так неромантично.
мені тоді саме виповнилося п"ятнадцять. було свято. справжнісіньке, таке як у фільмах показують. і повітряні кульки були, і подарунки горою складені, і веселі ковпаки на головах у гостей. мені подарували саме те, що я хотіла - золотий кулон у формі ключа. тато подарував його мамі на весілля, але його ніхто не носив. він чекав на мене. а я на нього. мама одягнула мені його на шию і сказала, що це мені на пам"ять про те, що я виросла серед любові.
але наступного дня свято закінчилося. батьки та дядько з тіткою отруїлися. мабуть грибами. далі все було дуже швидко. приїхала швидка. потім була лікарня. якась стара медсестра накапала мені чогось гіркого в склянку. я заснула. коли прокинулося, моє життя уже було перевернуто назавжди.

холодно в пальці на ногах. притуляю їх до Марка. він худощавий, коли потягується - ребра випинають як гірські хребти, але завжди теплий. бо ж неземний.
ми сьогодні нарешті завершили "ремонт". принайні мені так здається, хоча Марк неодмінно скаже, що чогось ще не вистачає. йому завжди всього мало. він завжди хоче більше і більшого.
в нашій кімнаті одне вікно. одразу ж біля нього з правого боку намальований вуличний ліхтар, з лівого - бузковий кущ. на підвіконня поставили горшок з каланхое. на горшку намальовано мегаполіс. та і вся наша кімната - "ілюстрація того, як місто зустрічається з природою". вся стіна праворуч до вікна - намальовано багатоповерхові будинки, супермаркети, людні вулички; ліворуч - квіти, дерева, озеро, і гори десь вдалині. так Марк придумав. так гарно, що я і не знаю, який з цих "світів" мені подобається більше.